Гріха ніякого на світі немає, і чесноти теж немає. А є тільки те, що люди роблять. Тут одне від іншого не відірвеш. Деякі їхні справи хороші, деякі погані, але це те, про що кожен має право сказати.
Грона гніву (Джон Стейнбек, 1939)
There ain’t no sin and there ain’t no virtue. There’s just stuff people do. It’s all part of the same thing. Some of the things folks do is nice, and some ain’t nice, but that’s as far as any man got a right to say.
The Grapes of Wrath (John Steinbeck, 1939)
АВТОРКА
Олена Струк
На замовлення БО «МБФ «Збережи дикість»
Приблизний час читання тексту ~40 хвилин
Уперше до зоопарку ми потрапляємо часто ще в дитинстві. Тому це як із давнім знайомим: може здатися, ніби нам все-все про нього відомо. Але чи це так насправді? І чи знаємо ми правильну відповідь на таке наче елементарне питання: «Що таке зоопарк?»
На перший погляд відповідь цілком очевидна. Зоопарк — це місце, де можна побачити тварин, яких немає шансів побачити деінде, де можна провести час з рідними або друзями і кінець-кінцем просто розважитись. Тоді, відповідаючи на питання, що таке хороший зоопарк, природно, покладатися насамперед на картинку навколо себе. Поза яким сумнівом, вона може чимало розповісти.
Так, тварини не повинні бути виснаженими чи пораненими, а вольєри мають відповідати потребам конкретного виду. І ось тут прихована перша пастка. Щоб зробити правильні висновки з побаченого, необхідно володіти певними знаннями, а не покладатися на власні уявлення про прекрасне. Це означає, що необхідно розуміти, що добре для ведмедя, що для вовка, а що для фламінго. І, скажімо, якщо перед вами охайний чистенький вольєр з бетонною підлогою, і за левом у ньому зручно спостерігати, бо взагалі-то хижаку ніде сховатися ні від очей відвідувачів, ні від сонця, то чи справді це найкраще для нього?
Далі можна легко втрапити в наступну пастку: вважати, що на демонстрації тварин місія зоопарку і починається, і закінчується. Навпаки, сучасні зоопарки набагато більші, за те, що ми можемо побачити, коли переступаємо їхній поріг. Точніше навіть так: ми бачимо лиш верхівку айсберга. І щоб зрозуміти, який перед нами зоопарк, недостатньо просто оглянути територію, вольєри та подивитися на тварин. Варто поцікавитися тим, що саме він робить.
Бо головне — мета, яку ставить перед собою зоопарк. Тобто правильне питання мало б звучати так: «А для чого він потрібен?». Щоб розібратися, треба заглянути за лаштунки.
ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНІ ЗООПАРКИ?
Сама ідея утримання диких тварин в неволі стара і пройшла довгий шлях трансформацій. Скажімо, Віденський зоопарк, який вважається найстаршим публічним зоологічним садом в світі, починався як приватний звіринець з колекцією екзотичних тварин, що належав імператору Франциску Стефану Лотарингському. Тоді це був символ статусу і дорога розвага для обраних. Проте вже на початку 19 століття інші функції почали оприявнюватися, а саме — захист тварин, наука та освіта. Вважається, що першим нову концепцію втілив Лондонський зоопарк, який заснувало Лондонське зоологічне товариство в 1828 році.
«Наші команди природоохоронців, науковців, техніків та інших спеціалістів працюють у понад 70 країнах, і кожне відвідування Лондонського зоопарку допомагає фінансувати їх життєво важливу роботу з відновлення середовища проживання та захисту дикої природи», — пише він зараз на своїй сторінці.
У сучасному розумінні зоопарк — це організація, яка утримує тварин з природоохоронною метою. Тож на перше місце тут виходить не стільки індивідуальне щастя окремої тварини, хоча воно дуже важливе, скільки збереження виду.
Директива ЄС про утримання диких тварин у зоопарках містить чіткий перелік вимог, що дають можливість скласти уявлення про задачі зоопарків на нинішньому етапі розвитку.
Отже, вони мають брати участь у дослідженнях, що стосуються збереження видів, навчанні та обміні інформацією, в певних випадках — у розведенні тварин для можливого повторного заселення чи реінтродукції видів у дику природу, виконувати освітню функцію, аби відвідувачі краще розуміли необхідність збереженні біорізноманіття і мали уявлення про природні середовища існування видів.
Водночас вони повинні створювати для тварин такі умови утримання, які відповідали б їхнім біологічним потребам. І якщо вже розвивати цю тему далі, то зобов’язання сприяти благополуччю тварин під опікою людини має фундаментальне значення для реалізації цілей зоопарку. Здорова дієта, якісна ветеринарна допомога, достатньо простору і можливостей проявляти природну поведінку, збагачене різними елементами середовище вольєра, як от, приміром, головоломки для ведмедів або їжа, яку кіпери ховають у різних місцях, щоб тварина проводила час в активних пошуках — усе це складові фізичного і психологічного благополуччя.
Тепер рухаємось далі.
НАВВИПЕРЕДКИ ІЗ ЧАСОМ
Тож як саме утримання тварин в зоопарках допомагає збереженню видів і служить ідеї охорони природи?
Заглянемо в Київський зоопарк. Тут нещодавно завдяки зусиллям орнітологів та інших спеціалістів з’явився унікальний виводок з трьох пташенят. Хоча поки що вони більше схожі на маленьких птеродактилів, але згодом перетворяться на красивих рожевих пеліканів (Pelecanus onocrotalus). З понад 400 членів Європейської асоціації зоопарків та акваріумів 109 закладів утримують цей рідкісний вид.
В одному зоопарку може бути лише кілька особин, але всі разом вони формують штучну популяцію виду, піклуючись про її демографічну стабільність та генетичну різноманітність.
Іншими словами зоопарки формують такий собі резервний фонд тварин. Складні речі на пальцях пояснюють науковці зоопарків Антверпена та Планкендаель:
«Це те саме, що створити резервну копію файлів свого комп’ютера. Ви сподіваєтесь, що вони вам ніколи не знадобляться, але якщо комп’ютер зламається, то ви радітимете, що вони у вас є».
А тепер згадаймо, що за останні півстоліття, за даними звіту WWF «Жива планета», розміри 35 тисяч досліджуваних популяцій диких хребетних тварин скоротились в середньому на 73% за останні 50 років. Не дарма зоопарки порівнюють з Ноєвим ковчегом рідкісних видів, яким загрожує зникнення.
Паралельно зоопарки накопичують досвід утримання тварин, їх розмноження, лікування та загалом знання про види через дослідження, що може допомогти усунути причини, які загрожують їх існуванню.
Вочевидь ці зусилля мають сенс, коли зоопарки співпрацюють між собою, утворюючи систему. По-перше, зоопарк сам по собі не може утримувати багато тварин, рано чи пізно стикнеться з проблемами інбридингу, тобто схрещування споріднених особин. А це своєю чергою відіб’ється на здоров’ї потомства. Або ж виникне питання, де брати нових племінних тварин.
Все це вирішується за рахунок кооперації на міжнародному рівні. Зоопарки і акваріуми по всьому світі об’єднують зусилля, формуючи асоціації, — національні, регіональні та світову. Приміром, Європейська асоціація зоопарків та акваріумів (EAZA), створена у 1992 році, нині об’єднує понад 400 установ.
В рамках асоціацій зоопарки якраз і домовляються про те, які види зберігати, координують свої дії з розмноження та обміну тваринами. Таке спільне управління чисельністю видів здійснюється в рамках племінних програм зі збереження рідкісних видів.
До прикладу, науковці та експерти з догляду зоопарків Антверпена та Планкендаеля координують європейську програму розведення окапі (Okapia johnstoni). Ззовні він нагадує трохи жирафа, трохи коня, а смугасті кінцівки ніби позичив у зебри. Цей вид зустрічається в дикій природі лише на північному сході Демократичної Республіки Конго, де їх залишилося близько 15 тис. особин. Через незаконний видобуток корисних копалин, полювання, вирубку лісів окапі оголосили видом під загрозою зникнення. Бельгійські зоопарки керують популяцією окапі в неволі, як резервною, яку, можливо, можна буде випустити в дику природу. І хоча наразі таких планів немає, але важливо мати цю страховку. Координатори програми, базуючись на демографічній статистиці і генетичній експертизі, надають рекомендації зоопаркам, що беруть участь в ній, щодо того, яким тваринам треба переїхати в інше місце, яким залишитися там, де вони є, коли доцільно розмножувати і хто з ким має схрещуватися.
Участь Київського зоопарку в племінній програмі по європейській рисі (Lynx lynx), почалася з появою самиці, яка потрапила до них на реабілітацію з дикої природи. Інформацію про новеньку передали до EAZA і згодом з Чехії в Україну до неї приїхав самець. Пара періодично народжувала рисенят, яких передавали іншим українським зоопаркам. А в 2017-му молода самиця з Києва переїхала в Зооботанічний сад міста Торунь в Польщі. Там їй знайшли пару з самцем із Швейцарії. Їхнє потомство необхідне для створення пулу тварин для європейських програм відновлення та реінтродукції цього виду. У 2025 році ще одна самиця поїде до Національного парку Гарц в Німеччині.
Або інший приклад. Напередодні повномасштабного вторгнення в Харківський зоопарк прибули самець і самка суматранського орангутана (Pongo abelii) із французького зоопарку Ла Буасьєр дю Доре (Zoo La Boissière du Doré). Розмножуватися парі не можна, вони мають бути лише соціальними партнерами. Виконати цю вимогу — окрема задача із зірочкою. З одного боку, по тому, як зоопарк впорається із соціалізацією тварин, контрацепцією, робитимуть висновки про його спроможності брати участь у більш складних програмах розведення. А з іншого боку, для зоопарку це неабиякий досвід.
За племінними програмами стоїть безліч всього. Приміром, для формування великої штучної популяції слонів, зоопаркам необхідно обмінюватися як мінімум самцями. А це вже ціла логістика: у зоопарків має бути спільна система навчання слонів, а отже і спільна система навчання кіперів, загальні стандарти транспортування, вольєрів, штучного запліднення, діагностики вагітності, вирощування слоненят, — розповідає Марина Шквиря. — Водночас треба розуміти, що робити, якщо народиться самиця або самець. Далі більше. Самці у слонів з’являються частіше і це проблема для зоопарків. Бо вони у такій великій кількості не потрібні, а з групою самці не живуть. Тому потрібні зоопарки, які ще не готові розмножувати, але готові прийняти цей виклик і утримувати слона або навіть кількох холостяків, які не дуже цінні для популяції в цілому, проте мають десь жити. Це своєю чергою дає можливість людям вчитися працювати з видом.
Розведення тварин у мережі зоопарків — складний процес, який часом вимагає складних рішень, саме тому що для зоопарків головне — забезпечення рівня якості утримання виду та генетичної різноманітності популяції в неволі, а не життя конкретної тварини, оскільки ресурси зоопарків не безмежні і важливе оптимальне їх використання. Це один з водорозділів, який відділяє природоохорону від зоозахисту. Тобто в пріоритеті вид в цілому та екосистема, а не окрема особина.
Згадаймо, нашумілу історію з жирафом Маріусом. Через те, що його гени були надмірно поширені в популяції зоопарків, він не міг брати участь у розмноженні. І супутні проблеми спільні, як для слонів: тварини крупні, потребують багато простору і в дорослому стані проблематично транспортуються, небезпечні у обслуговуванні для людей і слабко уживаються у групах. Тож Копенгагенський зоопарк прийняв рішення про евтаназію.
По суті, племінна робота зоопарку — це селекція з усіма плюсами та мінусами. Евтаназія особин, яких відбраковують, — дуже чутлива тема. Вона є далеко не в кожній країні і про це ведуться активні, а іноді палкі дискусії. Її з осторогою використовують, якщо йдеться про тварин з високим інтелектом, таких як людиноподібні примати чи слони. А одним з найпоширеніших варіантів прилаштування «зайвих» тварин є передача в зоопарки, які не будуть розмножувати, але хочуть експонувати вид. Звісно, передачу тварин до некомпетентних організацій уникають, — пояснює Марина Шквиря.
До речі, історія з народженням дитинчат в зоопарках не така проста, як видається. Справді, поширена думка, що регулярна поява потомства — це ознака хорошого зоопарку. Проте це може бути свідченням якраз навпаки поганих умов утримання, особливо якщо йдеться про приматів, великих кішок, ведмедів. Стрес, порушені гормональні цикли, нудьга через збіднене середовище, в якому вони живуть, — все це провокує на розмноження.
Разом з тим, будь-який серйозний зоопарк має план колекції. Він розуміє, які види він збирається утримувати, і відносно кожної тварини в нього є бачення її майбутнього на кілька років наперед. Приміром, когось триматимуть до самої смерті від старості, комусь підшуковують інший зоопарк, для когось треба знайти самця чи самицю або є задача сформувати групу певного виду чи стати в чергу на новий вид. Загалом усе це залежить від того, як саме зоопарк бачить свій розвиток, в якому кліматі знаходиться, що може собі дозволити. На нижчому рівні це дозволяє спланувати навчання кіперів, будівництво додаткових вольєрів, реконструкцію абощо.
ПОПУЛЯЦІЇ ↔ ЕКСОСИСТЕМИ
Перенесемось на острів Джерсі. Вважається, що червонодзьобі клушиці (Pyrrhocorax pyrrhocorax) зникли звідти 100 років тому через втрату прибережних сільськогосподарських угідь. Невеликі поля на схилах скель було складно обробляти, але неінтенсивне землеробство, численні живоплоти з чагарників, пасовища з вівцями створювали сприятливі умови для розмаїтого птаства. Проте зрештою ці землі стали геть економічно невигідними і закинуті поля швидко заросли папороттю. В її хащах птахи вже не могли знайти їжу. Імовірно, клушиці зникли з острову десь у 1900 році. У 2010-му розпочався проєкт з її повернення — «Птахи на межі». Це був перший крок плану з відновлення біорізноманіття прибережних птахів Джерсі.
Зоопарки можуть сприяти збереженню видів у різний спосіб. У деяких випадках тварин, які народились в зоопарках, випускають назад у дику природу. Іноді це означає ще й необхідність відновлення оселищ, оскільки їх втрата була одним з основних факторів ризику для тварин. Приміром, члени EAZA брали участь у 260 проєктах з повернення тварин в природне середовище, які охопили понад 150 видів.
Реінтродукція клушиць на Джерсі — довгостроковий проєкт. Щоб зрозуміти його масштаб, треба знати, що він охоплює не тільки, власне, створення життєздатної популяції клушиці в неволі. Розведенням птахів займаються Джерсійський зоопарк у співпраці з парком Paradise у Корнуоллі. На острові триває своя історія. Там почали боротися з засиллям папороті. В цьому допомагають вівці породи менський лохтан, яких випасають на ділянках, що мають стати кормовими місцями для птахів.
Тобто фактично завдяки природоохоронному проєкту і роботі з місцевою громадою на острові відроджується ще й вівчарство. Клушиць випускають у дику природу у віці, коли вони здатні якнайкраще адаптуватися до самостійного життя. Разом з тим вони отримують додаткове підживлення в захищеному вольєрі, куди можуть залітати, якщо не знайдуть їжу. Перших клушиць, вирощених спеціалістами зоопарку, на Джерсі випустили у 2013 році. Два роки потому зусилля дали результат — на острові народилось дике галченя. Зараз там мешкають вже 40 диких клушиць.
Подібні проєкти завжди тривалі, не завжди завершуються успіхом, і зазвичай охоплюють велику роботу, пов’язану з генетичними дослідженнями, вивченням популяції в природі, розробки методів відлову, розмноження, вигодовування, випуску. А далі починається наступний важливий етап моніторингу перебування тварин в природному середовищі та адаптації до нього.
Візьмемо до прикладу досвід Таллінського зоопарку, який доклався до створення популяції європейської норки (Mustela lutreola) на острові Гіюмаа (Естонія). У 2000 році 17 особин, яких виростили в зоопарку, випустили в дику природу. Перед тим з острову вилучили популяцію американської норки (Neogale vison), яка розселилась там після втечі з хутряної ферми кількох тварин. Знайшли місця, що за умовами найбільш пасували європейській норці. Протягом багатьох років спеціалісти зоопарку експериментували з методами випуску молодняку на волю, шукаючи найкращий. Як виявилось, найвдалішим рішенням було створити напівприродні вольєри на самому Гіюмаа, з яких і випускали тварин, — загалом 600, а останню у 2016 році. Відтоді зоопарк разом з фондом по збереженню виду «Lutreola» моніторять ситуацію. Відомо, що на острові склалася стабільна популяція європейської норки з 60-90 особин. Нагадуємо, випустили 600. Як свідчить статистика, після випуску тварин, яких виростили під опікою людини, виживає невелика частина особин. І за таких умов треба домогтися, аби вид закріпився.
Втратити вид легко, а повернути — десятки років роботи, яке передбачають будівництво спеціальних вольєрів, як, наприклад, у випадку з каліфорнійськими кондорами (Gymnogyps californianus). Коли у 1982 році Альянс дикої природи зоопарку Сан Дієго отримав дозвіл розпочати першу програму розведення цих птахів у неволі, в дикій природі їх залишалось 22 особини. Завдяки зусиллям з відновлення популяції їхню чисельність вдалося збільшити до 500 особин, половина з яких живе в природному середовищі. Ті ж птахи, які залишаються в зоопарку і є частиною програми розведення, мешкають у так званих кондор-мініумах, доступу до яких у відвідувачів немає. Тут пари кондорів розмножуються, тут же вирощують пташенят, вчать літати, полювати. Народжені в неволі, вони мають отримати навички, які дозволять їм вижити в дикій природі. А це окремий виклик.
Київський зоопарк теж працює в цьому складному напрямку. З 2019 року тут реалізують програму по збереженню рідкісних видів гризунів України, в тому числі хом’яка європейського (Cricetus cricetus). Раніше його можна було побачити майже по всій Україні. А тепер він занесений до Червоної книги і зберігся лише в трьох основних осередках: на заході України, на півночі та в Криму. Усе через масштабне перетворення оселищ хом’яка на сільськогосподарські угіддя. Та ще й фермери сприймають його як шкідника і борються з гризуном, хоча й цинічно порушують українське законодавство 1, 2, 3.
Власне, сам проєкт розпочався з тимчасового вилучення невеликої кількості особин з природи для розведення в зоопарку. Для цього створили сучасну лабораторію та побудували Центр реабілітації та реінтродукції рідкісних видів. Вже у липні 2020 року 11 хом’яків, які народились в зоопарку, вперше випустили на волю на території НПП «Хотинський». Як пояснюють науковці, які реалізують проєкт, важливо було відпрацювати методики розмноження, утримання, вигодовування, адаптації та випуску виду. Відтоді в природу повернули понад 50 особин, зокрема і в заказник «Тарутинський степ».
Часом, щоб допомогти виду, доводиться шукати шляхи подолання конкретної проблеми, з якою той стикнувся. Як от у випадку з гірською куркою (Leptodactylus fallax). Так називають антильського свистуна — одну з найбільших жаб у світі вагою у кілограм. Колись антильський свистун мешкав на семи карибських островах. Але тепер цей вид в дикій природі можна зустріти тільки на Домініці. На межу виживання його поставив хітридієвий грибок, який занесли на острови у 2002 році із саджанцями бананів.
У 2009 році, аби врятувати жаб від зникнення, двох доправили у Лондонський зоопарк. Там їм побудували біозахисне приміщення для розведення, також створили лабораторію молекулярної діагностики в Домініці, де почали навчати місцевих природоохоронців лабораторним і польовим методам досліджень.
Лише з двох особин зоопарку вдалося виростити 76 жаб, а у 2014-му понад півсотні антильських свистунів випустили в охоронну зону лісу острову Монтсеррат, де раніше був поширений цей вид. У 2019 році туди поїхали ще 27 жаб, вирощених у Лондонському зоопарку в рамках програми реінтродукції.
Паралельно науковці шукали методи, як убезпечити жаб від грибку. Зараз для боротьби з ним використовують басейни з підігрівом. Хітридієвий грибок чутливий до тепла і при температурі в 30 градусів, яка не завдає шкоди жабі, він гине. Тож на острові Монтсеррат викопали спеціальні басейни з підігрівом, які живляться від сонячних панелей. Інфіковані жаби купаються в них, і це може допомогти їм подолати хворобу. Якщо метод спрацює, то він сприятиме збереженню земноводних по всьому світу.
ОДИН ПЛЮС ОДИН
Зоопарки не тільки безпосередньо реалізують природоохоронні проєкти, вони підтримують їх в різних куточках планети.
У жовтні 2024 року еквадорський природоохоронний фонд «Джокотоко» виграв 1 млн долл на збереження ендеміка Еквадору синьогорлого колібрі-плямохвіста (Oreotrochilus cyanolaemus). Конкурс «Saving Species Challenge» започаткував зоопарк Індіанаполіса для покращення стану виду під загрозою зникнення. В цьому році на конкурс надійшло понад півсотні заявок з 46 країн, кожна з яких містила п’ятирічний детальний план заходів, які мали б допомогти виду.
Синьогорлого колібрі-плямохвіста відкрили відносно недавно, у 2017-му. Птаха можна зустріти лише на півдні Еквадору в невеликому куточку між двома провінціями на висоті понад 3000 м. Загальна популяція виду налічує 80-110 статевозрілих особин. Вони страждають через знищення їхнього середовища існування. Видобуток корисних копалин, надмірний випас худоби, часті пожежі руйнують їхні оселища.
Для захисту цього виду фонд «Джокотоко» створив заповідник на площі у 600 га. Природоохоронна група співпрацює з науковими установами, щоб краще зрозуміти харчові звички птаха, знайти його гнізда та оцінити репродуктивний успіх. Також природоохоронці планують відновлювати саме середовище існування, висаджуючи місцеві види рослин, необхідні для його виживання. А чагарникові паркани навколо заповідника гарантуватимуть, що сюди не потрапить худоба з прилеглих пасовищ.
Ще у минулому році цей проєкт почав підтримувати і Базельський зоопарк, який виділив 23 тис швейцарських франків, аби оплатити роботу двох паркових рейнджерів, які доглядають заповідник, спостерігають за колібрі та заносять дані в спеціальний додаток. Таким чином можна отримати важливу інформацію про поширення, чисельність чи розмноження цього рідкісного виду. Також вони допомагають відновлювати територію парку різними квітучими рослинами.
Кожен відвідувач Базельського зоопарку може зробити свій «внесок задля збереження» природи, сплачуюючи за бажанням 1 швейцарський франк як частину вартості квитка. За статистикою зоопарку, цією можливістю користуються 90% людей, які приходять до них. Далі ці кошти потрапляють у так званий фонд in situ і використовуються виключно для підтримки обраних природоохоронних проектів в дикій природі. З моменту запуску добровільного внеску в 2016 році зоопарк зібрав понад 1 млн швейцарських франків. Водночас щороку він виділяє приблизно 300 тис. швейцарських франків на фінансування природоохоронних проєктів.
Амстердамський зоопарк підтримує в тому числі фонд Rewilding Argentina, який прагне відновити природний заповідник Ібера – друге за величиною водно-болотне угіддя у світі та домівку для багатьох зникаючих видів, зокрема гігантського мурахоїда, зеленокрилого ара, південноамериканського тапіра, ягуара. Зоопарк профінансував придбання GPS-нашийників для ягуарів, щоб співробітники фонду могли відстежувати тварин, а місцеві жителі знали, коли ягуари наближаються і встигали перегнати худобу в безпечніше місце. Це своєю чергою має працювати на зменшення конфлікту між хижаком та людиною.
Зоопарки Антверпена та Планкендаеля не тільки управляють штучною популяцією окапі в рамках європейської племінної програми, про яку ми вже розповідали, але й щорічно фінансують заповідник дикої природи Окапі в Демократичній республіці Конго і таким чином опікуються збереженням не лише самого виду, але і унікальної екосистеми, в якій він мешкає. Ліс Ітурі все ще залишається одним з найважливіших центрів рослинного і тваринного біорізноманіття в Африці попри те, що на нього тиснуть людські поселення, вирубка, незаконне полювання та діяльність незаконних військових угрупувань. Співробітники заповідника не тільки збирають пастки, затримують браконьєрів та стежать за розширенням сільськогосподарських угідь, але й працюють безпосередньо з громадою, аби люди розуміли і поважали правила заповідника.
Використовуючи різні механізми збору коштів, зоопарки є одними найбільших донорів природоохоронних проєктів далеко за межами країн, в яких вони розташовані. З одного боку, в цьому вони покладаються на пожертви відвідувачів, а з іншого, активно співпрацюють як з місцевим бізнесом, так і з великими природоохоронними організаціями типу WWF.
Зоопарки мають можливості для ефективного фандрейзингу, саме тому що в них є майданчик, яким можна привернути увагу спонсорів до проблем. Фактично вони акумулюють ресурси і, маючи відповідну експертизу, перенаправляють кошти туди, де їх потребують найбільше. Йдеться про 350 млн долл на рік, які зоопарки, що входять до Міжнародної асоціації зоопарків та акваріумів, спрямовують на збереження і дослідження видів в дикій природі.
НАУКА В ЗООПАРКАХ
Людина, як проводитиме час, приміром, у Лондонському зоопарку не помітить збудоване там п’ятиповерхове підземне сховище, де зберігається вся наукова та ветеринарна інформація з моменту його заснування, та роботу, яка там триває, — каже Єгор Яковлєв.
Але це дуже важлива установа. Працюючи з тваринами, зоопарки накопичують досвід їх утримання, розмноження, лікування та загалом знань та даних про вид, що зрештою може стати в нагоді для усунення причин, які загрожують його існуванню.
Так, у грудні 2024-го на кількох дорослих слонах зоопарку Роттердама вперше почали тестувати вакцину від вірусу слонячого герпесу, який вражає молодих тварин по всьому світу. 20% слонів, які народжуються у зоопарках Європи та США, гинуть внаслідок цієї агресивної інфекції. Але летальні випадки все більше поширюються і серед слонів у дикій природі.
Робота над створенням вакцини стартувала 6 років тому, коли молодий слон із зоопарку Планкендаель раптово помер внаслідок зараження цим штамом герпевірусу. З одного боку, зоопарк та його відвідувачі за останні кілька років пожертвувати майже 90 тис. євро Утрехтському університету, який реалізує дослідницький проєкт з розробки вакцини. З іншого боку, зразки крові, які зібрали у слоненят зоопарку мали вирішальне значення для розуміння цієї хвороби та її впливу на організм.
Наукові дослідження — один з ключових елементів місії сучасних зоопарків та акваріумів. Вони мають кілька рівнів. Це може бути робота з конкретними тваринами, яка в результаті збагатить знання про потреби, поведінку та дасть можливість вдосконалювати ветеринарну допомогу, що можна використати, скажімо, в реабілітації диких тварин.
Так само дослідження охоплюють напрямки, важливі для збереження популяції в цілому. Йдеться про генетичні дослідження або ж розвиток допоміжних репродуктивних технологій, чи вивчення середовища існування видів. Тим паче, що деякі з досліджень складно або взагалі неможливо провести в дикій природі, а зоопарки мають постійний доступ до тварин.
Як от у випадку з білими ведмедями (Ursus maritimus). Загальновідомо, що вони майже у всьому залежать від льоду, який їм потрібен для полювання, спарювання, виховання потомства. Його танення через зміну клімату, спричинену людською діяльністю, поставили під загрозу ссавця. Нині в Арктиці живе близько 26 тис. білих ведмедів. Але вже до кінця цього століття вони можуть зникнути. За цих обставин сучасні зоопарки можуть відіграти значну роль у збереженні виду та їхнього середовища існування, в тому числі і через дослідницькі проєкти, вважають в Polar Bear International.
Цьому сприяють щонайменше два фактори. По-перше, кіпери та ветеринари зоопарків розробляють спеціальні методики навчання тварин, щоб ті дозволяли відбирати зразки добровільно. А по-друге, зоопарк дає змогу забезпечити сталість дослідження. Тобто науковці можуть отримувати дані від одного ведмедя протягом тривалого часу.
Скажімо, що може розповісти крапля фіолетового барвника на хутрі білого ведмедя? 25-річний Бліззард з зоопарку і акваріуму Пойнт-Дефаєнс дозволив нанести собі таку мітку, щоб науковці могли відповісти на цілу низку питань. З цією ж метою в його смаколики почали додавати нетоксичний біомаркер, який при потраплянні в організм з їжею вбудовується в нове волосся.
Бліззард — один з багатьох ведмедів з різних зоопарків США та Канади, які беруть участь у дослідженні. Науковці вивчають швидкість росту хутра, його сезонні зміни та фактори, які впливають на це, зокрема розмір тварини, вік, стать, звісно, раціон та умови навколишнього середовища. Це своєю чергою дозволяє краще інтерпретувати дані, отримані із зразків, які дослідники зібрали у білих ведмедів у дикій природі.
Науковці зоопарку та ботанічного саду Цинциннаті опрацьовували зразки крові понад 60 білих ведмедів із 31 зоопарку, щоб визначити, як саме змінюється протягом року їх репродуктивний гормональний фон. Це важливо для кращого розуміння розмноження. А дослідники Альянсу дикої природи зоопарку Сан-Дієго та зоопарку Орегона відповіли на питання, як білий ведмідь витрачає енергію під час різних активностей. Для відстежування рухів їм одягали нашийник з акселератором. Такі само носять деякі ведмеді у дикій природі. Тож тепер, співставляючи ці сигнали, можна отримати уявлення про те, що саме вони роблять, коли опиняються поза полем зору дослідників. Це дослідження є частиною більшого проєкту, який допомагає визначити енерговитрати білих ведмедів під час пересування по льоду і плавання у відкритій воді. Зрештою це дасть уявлення про те, як вони реагуватимуть на зміну середовища.
Деякі найпотужніші зоопарки стають базою для найсучасніших досліджень. Як от, приміром, зоопарк Сан Дієго, який має найбільший кріобанк із 10 тис. культур живих клітин, — «Крижаний зоопарк». Колекцію зразків рідкісних тварин почали збирати у 1972 році з надією, що їх можна буде використати в майбутньому для відродження зникаючих видів. Приміром, білого північного носорогу (Ceratotherium simum ssp. cottoni).
Цей вид вважають технічно вимерлим. В світі залишились лише дві самиці — Наджин і Фату, які до того ж через вік і стан здоров’я не можуть народжувати. Проте різні дослідницькі команди ведуть роботу над тим, щоб врятувати вид, в тому числі і Альянс дикої природи зоопарку Сан-Дієго. У своїй лабораторії стовбурових клітин вони працюють з генетичним матеріалом — клітинами шкіри, 12 особин північного білого носорога, які зберігаються в «Крижаному зоопарку» вже понад 30 років. З клітин, вирощених з цих зразків, науковці штучно в лабораторних умовах отримали стовбурові клітини, які мають здатність утворювати всі типи клітин. Зокрема науковці вже отримали з їх допомогою клітини мозку і серцевого м’язу — нейрони і кардіоміоцити 5. Це перші кроки до головної мети — створити репродуктивні клітини, за допомогою яких можна було б отримати ембріони, які розів’ються в дитинчат північних білих носорогів.
Загалом, за даними Європейської асоціації зоопарків та акваріумів, кількість досліджень зоопарків за останню декаду збільшилась втричі. Змінювався і фокус дослідницької діяльності. Як саме, простежила група дослідників за ключовими словами статтей, які публікували науковці зоопарків. Протягом 1980-х-1990-х років вони, приміром, зосереджувались на питаннях ветеринарії та вивченні поведінки тварин — етології. У 2000-х роках ці теми за популярністю поступилися темам, пов’язаним з охороною природи та генетикою. До речі, у часі це співпало з оприлюдненням Всесвітньою асоціацією зоопарків та акваріумів природоохоронної стратегії, яка вперше визначила роль зоопарків як центрів природоохоронної діяльності.
Якщо повернутись до дослідницької роботи зоопарків, тот тут є свої нюанси. Часто зоопарки у своїх роботах приділяють більше уваги великим хребетним і птахам. Це відображає структуру колекцій зоопарків, які традиційно покладаються на ці види, як більш привабливі для відвідувачів. Тож не дивно, що певний перекіс є і у дослідженнях, які більше сфокусована на ссавцях, особливо на м’ясоїдних, приматах і китоподібних. Але, як зазначають автори, те, що зоопарки все більше переорієнтовуються на задачі збереження видів, то і пріоритет в їхній дослідницькій діяльності має зміщуватися в бік видів, які перебувають під найбільшою загрозою зникнення. Цей тренд вже простежується.
ЕКОПРОСВІТА
Зо два десятки королівських пінгвінів ідуть, смішно перевалючись з ноги на ногу засніженою дорогою Базельского зоопарку. Один доглядач очолює групу, інший — замикає. На узбіччі стоять люди і фільмують дійство на камери смартфонів. Взимку пінгвіни базельського зоопарку гуляють щодня, якщо температура не перевищує 10 градусів, інакше вони ризикують перегрітися. За умови дотримання певних правил, на їхню прогулянку можна подивитися. Це неабияк приваблює відвідувачів.
Можна скільки завгодно говорити про наукову діяльність та роботу зі збереження видів, проте зоопарк — це не закрита природоохоронна установа, а багато в чому точка дотику людини і дикої природи.
Так, людина приходить в зоопарк, щоб отримати приємні емоції, подивитися на тварин, покататися на атракціонах. Але в цей час у неї є можливість почути якусь важливу ідею. Якщо говорити про Європу в цілому, то там дійшли висновку, що зоопарки мають бути насамперед платформою для навчання, для роботи з суспільством, — каже Марина Шквиря.
Бо без широкої підтримки самої ідеї збереження біорізноманіття, природоохоронні проєкти приречені. А зоопарки, які приймають близько 700 млн відвідувачів на рік, мають велетенську аудиторію і потенціал не просто створити приємний спогад про весело проведений час. Хороший зоопарк той, який намагається використати цей контакт задля передачі важливих меседжів про природу, її дивовижне розмаїття, захист природних середовищ, загрози зникнення видів, про те, що можна і варто робити на індивідуальному рівні, щоб запобігти цьому. У 2020 році Міжнародна просвітницька асоціація зоопарків (IZE) навіть розробила окрему стратегію для зоопарків і акваріумів у сфері природоохоронної освіти.
У зоопарків є чимало інструментів для передачі знання в тому чи іншому вигляді. Це і таблички чи інформаційні плакати біля вольєрів, 3D кінотеатри, екскурсії з гідом, які є традиційним форматом для більшості зоопарків. Або використовують технологію віртуальної реальності, щоб перенести відвідувачів у заповідні куточки, де зоопарк, приміром, реалізує свої природоохоронні проєкти, або щоб продемонструвати оселища видів, представлених в колекції.
Так само каналом поширення інформації слугують сайти і сторінки в соціальних мережах. Багато активностей спрямовані на учнів: екскурсійні програми, підлаштовані під навчальні плани, лекції, майстер-класи, воркшопи.
У шведському зоопарку «Borås», приміром, дітей залучають до роботи з догляду за тваринами, яку поєднують з теоретичними заняттями. На них вчать розпізнавати та аналізувати різні емоції тварин. Крім того, їм розповідають про біологічні особливості тварин, з якими вони працюють, фактори, які загрожують їхнім популяціям в природі. Сценарії таких уроків розробила місцева організація «Animal Welfare» разом зі спеціалістами по етології і психології. Їх мета — розвинути у дітей емпатію та почуття поваги до тварин і дати практичні знання про те, що вони можуть зробити в школі чи вдома для збереження біорізноманіття.
Або уявіть, що ви сидите на підстилці з опалого листя, навколо вас дерева і повалені стовбури. У листі шурхотять ящірки, а над головою літають пташки. А тепер уявіть, що насправді це простір для навчання. Інститут науки та навчання Таронга розташований прямісінько у Сіднейському зоопарку Таронга 6. Тут створили «живі» класні кімнати для проведення занять, в яких відтворили три оселища, знакові для Австралії: пустеля, тропічний ліс, місцевий сухий склерофільний ліс. Тварини вільно пересуваються по простору кожної з кімнат і мають умови для демонстрації природної поведінки. А зображення на стінах в поєднанні зі штучними та природними елементами створюють повне відчуття занурення. Доцільність саме імерсійного досвіду дискутивна, оскільки включає контакт дітей із герптиліями, але разом з тим це працює на подолання страху перед ними і збереження цих чудових тварин від безглуздого знищення.
Зоопарк Сан Дієго має власну освітню лабораторію з охорони природи розраховану на студентів, викладачів та членів громади. Вона передбачає не тільки спілкування з науковцями-природоохоронцями, але і практичні заняття, на яких вчителям та учням дають можливість втілити свої знання з біології та хімії у реальні стратегії збереження дикої природи. Зоопарк залучив вже понад 50 тис студентів до науки про збереження видів за допомогою польових експедицій.
Зоопарк і ботанічний сад Центральної Флориди влаштовує майстерні для вчителів. Візьмемо програму «Дика природа шкільного подвір’я». Це уроки та завдання з природознавства та екології, які розкривають природу Флориди на території самої школи.
Деякі зоопарки пропонують ближче знайомство з видами, які мають у людей традиційно погану репутацію, через страхи та нерозуміння їхньої біології поведінки. Приміром, герпетологічний центр Мадраса в Індії демонструє відвідувачам змій і водночас пояснює необхідність їх збереження та, що робити при випадковій зустрічі з рептилією в природі.
Проте робота зоопарків з відвідувачами — питання не таке просте, як здається на перший погляд. Звісно, є дискусія про те, чи виправдовує мета засоби, і чи справедливо використовувати тварин в такий спосіб — згрубша кажучи, тримати їх в неволі, щоб показувати і розповідати про важливість збереження біорізноманіття абощо.
Ба більше, зоопарки все ще мають в своїх колекціях велику частину тварин, яким не загрожує зникнення. І у залученні відвідувачів вони багато в чому покладаються на харизматичні види — левів, тигрів, жирафів, слонів, ведмедів, бегемотів. А це вочевидь починає конфліктувати з їх основною природоохоронною метою. Тож зоопарки стикаються з певним викликом: як не дискредитувати ідею, і разом з тим мати можливість утримувати весь цей великий організм та ще й конкурувати за увагу.
Доводиться шукати баланс між тим, чи йти на поводі у відвідувачів чи ні, — каже Марина Шквиря. — І тут ми знову повертаємось до головного — необхідно, щоб країна, місто розуміли, для чого їм зоопарк.
Зважаючи на головну місію, є тенденція на те, щоб все ж зменшувати взаємодію людей і тварин, і зайвий раз не турбувати останніх. Зоопарки можуть, приміром, відмовлятися від сеансів публічного годування або інших програм за участю тварин. А після того, як у 2016 році співробітники зоопарку і ботанічного саду Цинцинаті мусили застрелити горилу Харамбе аби врятувати маленьку дитину, яка залізла у вольєр 7, взагалі постало питання, чи не варто закрити для відвідувачів племінну частину колекції, залишивши публічною тільки невелику експозицію.
Але ж проблема в тому, що часто людям взагалі більше немає де побачити природу. Саме тому деякі зоопарки і досі демонструють цілі шоу, приміром, з ловчими птахами, щоб відвідувачі мали уявлення, як ті полюють. Або дають можливість для ближчого візуального контакту з хижаками, щоб їх менше боялися. Таким чином борються з упередженим ставленням до деяких видів.
Це перегукується з висловом Девіда Аттенборро:
«Ніхто не оберігатиме те, до чого байдужий, і ніхто не цінуватиме те, з чим ніколи не стикався».
ЗВІРИНЕЦЬ ≠ ЗООПАРК
Як ми вже з’ясували, зоопарк не має виглядати як маленький рай. Тим паче, як його уявляє людина. Головне, щоб він мав конкретну мету. На сучасному етапі — це охорона природи і збереження видів.
За великим рахунком зоопарк є інструментом. Як і будь-який інструмент, використовувати його можна по-різному, — каже Марина Шквиря. — Ми бачимо, що це складна сфера, яка трансформується в пошуках нових сенсів. Але разом з тим не всі зоопарки змінюються і публіка тут справді строката: зоопарком може називати себе, як якийсь невеличкий звіринець, який існує лише для заробляння грошей на тваринах, так і великий сучасний науковий хаб. Тобто ти можеш назвати кіностудією свою квартиру, ніхто тобі цього не заборонить. Але всі розуміють, що таке голлівудська кіностудія, а що — твоя. Те саме з зоопарками.
І по-хорошому, звіринці не мали б прикриватися вивіскою «зоопарк», якщо вони насправді не роблять те, що він має робити. Для того, щоб зрозуміти, що насправді перед вами не зоопарк, іноді потрібно звернути увагу на кілька маркерів.
Приміром, ви побачили у вольєрі білого тигра, якщо він не з числа врятованих. У 2011 році AZA заборонила своїм членам спеціально розводити білих тигрів в неволі, оскільки штучне закріплення білого кольору хутра у тигрів пов’язане із небезпечними генетичними захворюваннями 8, 9. Наявність дитинчат людиноподібних мавп без батьків — це дуже погано, бо вони повинні жити із сім’єю. І для того, щоб вони були у звіринці, то або їх брутально розлучили в неволі, або їх сім’ю знищили в природі. Практично будь-який прямий контакт з тваринами, особливо з дитинчатами хижаків, включно з фотографуванням — поганий сигнал. Так само як і безконтрольне годування відвідувачами багатьох тварин в зоопарку, коли у вольєрах облаштовані труби, в які можна кинути куплений на території корм. Або гладенька бетонна підлога у вольєрі і відсутність прихистку, де б тварина могла сховатися від очей людей, перенаселеність вольєрів, — перераховує Єгор Яковлєв.
Буває і так, що один і той же зоопарк одночасно має і щось хороше, і щось погане. Він може, з одного боку, рятувати види, проте тримати тварин в неналежних умовах, неправильно працювати з відвідувачами. І тут важлива реакція професійної спільноти, контроль і чи виправлятиме зоопарк помилки.
Або ж зоопарк може не брати участі у програмах по збереженню видів і не проводити наукові дослідження, але натомість він створює ідеальні умови для своєї невеликої колекції. І тоді такий зоопарк може розвивати ідею високого рівня благополуччя для тварин. Потім це може лягти в основу, скажімо, створення нових вольєрів. І цим досвідом скористаються інші.
Тобто найважливіше, щоб цей вектор руху був.
А далі це як конструктор з різних модулів, — каже Єгор Яковлєв. — Зоопарк може брати участь у племінних програмах, займатися випуском тварин в природу, реставрацією екосистем. Може активно працювати на просвітництво, навчати людей, готувати їх до якихось важливих перетворень в суспільстві, брати участь у законодавчих змінах і тоді зоопарк — це платформа, де можна просувати ці ідеї. Для того, щоб утримувати тварин, треба мати ветеринарів, які вміють правильно супроводжувати тварин, науковців, які розробляють системи харчування, тренінги для кіперів. Щоб підтримувати генетичне різноманіття, потрібні люди, які здатні проаналізувати, чи може тварина, яка є в зоопарку, розмножуватися і так далі.
А як саме виглядатиме зоопарк залежить і від країни, в якій він працює, і від можливостей. Оскільки зоопарки завжди несуть в собі відбитки еволюції ставлення до тварин у суспільстві, розвитку цієї сфери і загалом менталітету. Тож іноді варто поблажливіше ставитися до тих установ, які перебувають в процесі становлення, і дивитися на все в комплексі.
Звісно, необхідне регулювання цієї сфери через висування конкретних вимог до діяльності зоопарків і розробку стандартів. Ми вже згадували про директиву ЄС про зоопарки, відповідно до якої відбувається їх ліцензування в Європі. Якщо говорити про Україну, то у нас немає ні ліцензування, ні закону про зоологічні парки, хоча про його необхідність говорять вже давно. Нещодавно Міністерство охорони довкілля та природних ресурсів виклало свій варіант бачення зоопарків не в окремому нормативному документі, а в ширшому законопроєкті. Проте, як кажуть експерти, це дуже сирий варіант, який потребує суттєвого доопрацювання.
Тим часом важливою підказкою в питанні, чи прагне зоопарк працювати в системі цінностей і стандартів Європейської асоціації зоопарків та акваріумів, буде статус хоча б кандидата в члени EAZA. Членство в організації неможливо отримати просто так — треба втілювати в життя концепцію сучасного зоопарку. Як кажуть в самій асоціації, це означає бути центром передового досвіду зі збереження видів, навчання, досліджень і благополуччя тварин. В Україні статус кандидатів отримали тільки три зоопарки — Київський, Харківський і Миколаївський, що відкрило їм доступ до можливостей, які дає Асоціація.
Загалом в залежності від можливостей зоопарк може або сильно вплинути на природоохоронну сферу або ні. Честерський зоопарк має великий вплив, а Київський чи Харківський — набагато менший. А якийсь приватний зоопарк, який придбав свого першого окапі, зовсім слабкий. Але якщо всі вони є частиною однієї великої системи, то це працює на загальну користь.
Комусь і справді сама ідея диких тварин у неволі не до душі. Але, припустимо, завтра всі зоопарки зникнуть, то що?
Ми втратимо великий працюючий природоохоронний інструмент, який допомагає проводити дослідження в природі, зберігати резервний генофонд видів, які зникають, напрацьовувати практики і методи реінтродукцїї, репатріації, реабілітації, утримання, розмноження, лікування, спостереження тварин. Це велетенський практичний прошарок між науковими інституціями і заповідниками, — каже Марина Шквиря.
Та місток між дикою природою і людиною.
Отже, підсумуємо: зоологічний парк це не просто слово. Не можна назвати себе зоопарком, лікарнею, парламентом, не виконуючи їхніх функцій і прикриваючись тими реальними організаціями, що мають такі компетенції і справді виконують свої завдання. Це те, чим часто грішать «зоопарки» України. Використовують красиві терміни, розповідають про роль інших зоопарків у природоохороні, імітують місцеві асоціації, не створюючи насправді стандартів, санкційних механізмів та власне повноцінної співпраці, окрім взаємовигідної комерції, обміну зайвими тваринами чи спільних вебінарів. При цьому закривають очі на відверті і грубі порушення загальноприйнятих норм, таких як невідповідні умови утримання, порушення норм безпеки, жорстоке ставлення, комерційний контакт з дитинчатами чи годування, продаж в приватні руки тощо. Тому наразі єдиним адекватним варіантом є прямування до вже працюючої компетентної Європейської асоціації. Це не простіше, ніж Україні увійти в ЄС, але воно того вартує.
Зоопарки потрібні, але далеко не всі. І що важливо, далеко не всі з них мають потенціал до змін і такі значно краще закрити. А тих, що мають потенціал і вже працюють в правильному напрямку правильно підтримувати, не нав’язуючи своє бачення з боку публіки, чиновників, ще когось, окрім фахівців, але при цьому не відпускати контроль за процесом. А звичайним людям, далеким від цієї сфери все таки важливо трохи розібратись. Адже значно безпечніше жити в світі, про який ти трохи знаєш. А ще працювати над створенням інституту репутації та інституцій, що гарантують компетентне оцінювання, ліцензування, сертифікацію тощо. Тоді українські зоопарки доєднаються до тих країн, де зоопарки — це наукові хаби і донори для природоохороонних проектів, а не до тих, де тварини просто дешевий ресурс. Цей вибір стає гостро прямо зараз в світлі інтеграції з ЄС перед кожною установою та перед державою загалом.
Посилання на використані джерела
- 1. https://youtu.be/LRBEL-XC2KA ↩︎
- 2. https://floralmaster.v.ua/jak-pozbutisja-vid-hom-jakiv-na-dachi-narodni.html ↩︎
- 3. http://www.silskivisti.kiev.ua/19523/Dobriy.php?n=36936 ↩︎
- 4. https://www.youtube.com/watch?v=T2A7h3ITp3g ↩︎
- 5. https://science.sandiegozoo.org/science-blog/rhino-heart-beats-again%E2%80%A6-many-years-after-his-death ↩︎
- 6. https://taronga.org.au/education/excursions/learning-spaces#habitatclassrooms ↩︎
- 7. https://en.wikipedia.org/wiki/Harambe ↩︎
- 8. https://wildwelfare.org/white-tigers/ ↩︎
- 9. https://www.scientificamerican.com/article/tragedy-of-the-white-tiger1/ ↩︎
